З цього визнання випливає ставлення вірних, які усвідомлюють, що в Марії вони знаходять “співчутливу до нашої біди” “серце, сповнене милосердя до грішників“.
Як зазначено в префазі:
«Обертаючи погляд на її материнську любов, вони знаходять у ній притулок і просять про прощення. Споглядаючи на її духовну красу, вони борються проти темного чарівництва зла. Медитуючи над її словами та прикладами, вони прагнуть дотримуватися заповідей Сина».
У своїй простоті текст окреслює постійну шлях до примирення для вірних усіх часів і місць. Це шлях, який досягає кульмінації та постійно підтримується Євхаристією, адже саме через участь у “жерті спокути й слави” та, отже, у “спільності з тілом і кров’ю Христа“, вірні переживають “сакраменти примирення“.
Прикладність Марії чітко виявляється в тому, як вона уособлює весь процес початку нових часів, часів спасіння. Вона та сама, хто був інструментом цього нового часу, хто прийшов для спасіння, і в часі Церкви вона приймає та “примирює грішників“, направляючи їх до Євхаристії, де відбувається дарування милосердя Бога та обіцянка вічного спасіння.
Прикладність Діви, яка приваблює своєю “материнською любов’ю“, її “духовною красою” та “словами та прикладами“, спонукає нас дивуватися та захоплюватися місією Церкви, яка в кожну епоху здійснює покладене на неї служіння з “материнською любов’ю” до всіх тих, хто прагне зробити “новий досвід любові Бога. Вона сяє “красою“, якою її Господь безперервно шукає, щоб боротися проти “темного чарівництва зла“. І таким чином вона прагне здійснити слово Христа, споглядаючи слова та приклад Діви.