Біль Марії

Автор: Prof. Dr. Daniel C. Afonso · Оновлено 9 жовтня 2026

Біль Марії при нігах хреста

Мері, разом із хрестом, є сильною «Мультер» (Жінка) з Писання, яка споглядає свого побитого та розп’ятого Сина. «Разом із хрестом Ісуса стояли його мати, сестра його матері Марія Клофасова та Марія Магдалина. Ісус, побачивши свою матір і поруч з нею учня, якого він полюбив, сказав до матері: «Мультер, ось твій Син». Потім до учня: «Ось твоя мати»!» (Йо 19, 25-27). Мері стає Матір’ю людей завдяки своїй участі в жертві на Калварії, і саме в найдраматичніший момент життя Сина їй відкривається її духовна материнська роль. Її присутність біля хреста є кульмінацією її участі в місії спасіння Христа. Її страждання, запропоновані в єдності з Рятівним Сином, стали найважливішим актом її духовної материнства. «Мері споглядала рани Сина, тоді як усі тікали. Вона залишалася непохитною. Син висів на хресті, а Мати пропонувала себе переслідувачам» (Св. Августин, «Про заснування дівичого стану», Патрологія Латинська 16, 318).

Христос помирає, і Його місія завершується, але місія Марії починається саме тепер. У відродженні людства вона є новою Євою, отже, Матір’ю визволених через тісну асоціацію з Христом. Як така, її місія охоплює як фільтри всі ті, кого божественна благодать пов’язує з Христом. Ця нова місія Марії є необхідною для повноти спасіння: вона є джерелом її ролі щодо Церкви та поклоніння, що приноситься Марії.

Хіларій Пуатьє (п. 367) говорить про Спустошену, якій Син бажав надати під хрестом комфорт іншого фільтра в особі апостола Івана: «Господь сказав їм обом: “Жіноко, ось Твій Син”», і Івану: «Ось Твоя Мати», щоб гарантувати, через учня, любов сина для комфорту матір’ї, що опинилася в розпачі» (Хіларій Пуатьє, Коментар до Євангелія від Матвія, 27, 56). Святий Ансельм Авіньйонський (1033-1109) у різних творах представляє нам Марію-страждальницю: «О милосердна Матір, які сльози потекли по Твоїй найчистішій обличчю, коли Ти бачила Свого Сина Бога розсіпаного, без провини, на хресті?» (Святий Ансельм Авіньйонський, Молитва XV до Христа).

З 11 століття розвивається поклоніння Діві Марії, яка буде звертатися до неї з такими титулами, як Спустошена, Вірна з семи болів, Милосердя, Soleád (Спаситель), Vesperbild (Німецька). Розвиваються молитви та практики, зокрема Via Matris, в якій намагаються поєднати страждання Ісуса з болями Марії, щоб отримати більш чітке уявлення про Спустошену-Спасительку. Синод у Кельні в 1423 році (Свято Співчуття) встановив публічне поклоніння Діві Марії Спустошеній, на противагу тероризму тих, хто знищував зображення Марії-страждальниці. Папа Бенедикт XIII в 1727 році встановив це свято на п’ятницю тижня Страсного. Після останньої літургійної реформи, свято Діви Марії Спустошеної відзначається 15 вересня, відразу після прославлення Святого Хреста, що святкується 14 вересня. У багатьох місцях, є особливе святкування Діви Марії Спустошеної вранці Суботи Святого.

Сьогодні, більше ніж коли-небудь, образ Діви Марії Спустошеної є актуальним. Багато матерів пережили досвід рабства, викрадення, насильства; матері, які бачили своїх дітей під хрестом насильства, жертвою тероризму та ненависті. Внутрішня позиція кожного вірного на шляху Великого Посту повинна бути участі, як Марія, в визволенній роботі Христа, щоб бути з Ним на шляху Калварії, що веде до Світла.

Per crucem ad lucem

Сьогодні культивування особливої відданості Діві Марії, Матері Страждань, стає особливо актуальним у цей час, сповнений егоїзму, воєн, насильства та страждань. Усі страждання світу проходять крізь Матір Страждань, яка безперервно молиться за нас.

Серце Непорочне і Страждальне Марії

У 13 жовтня 1917 року Діва Марія з’явилася Люції, Франціску та Яцинті, трьом пастушкам з Фатіми, як Наша Панна Розарія. Але вже 13 червня 1917 року вона сказала Люції, що вона житиме довше за Франціска та Яцинту, бо: «Ісус хоче скористатися тобою, щоб зробити Мене відомою і коханою. Він хоче ввести в світі поклоніння Моїй Непорочній і Страждальній Серці. Хто його прийме, Я обіцяю йому спасіння, і ці душі будуть кохані Богом, як квіти, які Я покладу на свій трон». Люція засмутилася, і Марія додала: «Не засмучуйся, Я ніколи тебе не залишу. Мої Непорочне і Страждальне Серце буде твоїм притулком і шляхом, який приведе тебе до Бога». Люція згадує: «Перед правою рукою Діви Марії я бачила серце, обрамлене колючками, які, здавалося, були в нього заколені. Ми зрозуміли, що це було Непорочне і Страждальне Серце Марії, яке страждало від гріхів людства, і просило про відплату».

Коли говорять про Непорочне і Страждальне Серце Марії, не додають «страждальне», бо графічне зображення чітко показує, що йдеться про Страждальне Серце: серце, символ любові, не лише має корону, що вказує на силу любові Марії до нас, але й колючки, які явно символізують страждання Серця Марії. Віддані Серцю Ісуса, згідно з одкровенням, наданим Святою Марією Алакок, знають, що колючки навколо Серця Ісуса вказують на те, що Він любить, але не коханий у відповідь. Тому Він страждає і просить більш інтенсивної любові, щоб відшкодувати час, коли Його не кохали так, як слід, і також за тих, хто не кохає Його так, як слід.

Цей спосіб представлення Страждального Серця Марії є новим, бо до цього Марія Страждань зображувалася з серцем, пронизаним однією або сімома мечами, щоб нагадати про страждання, які вона пережила (сім страждань, або меч, пророкований Симеоном в Лк 2,35), або, просто, з короною троянд, що, безумовно, передбачає присутність колючок.

Святий Афонський пише: «Пелбарто повідомив, що Святій Ізабеллі було одкровено, що Святий Іван Богослов, після того, як Діва була взята до неба, бажав побачити її. Він отримав цю благодать: з’явилася йому його улюблена Мати, а разом з нею і Ісус Христос. Потім він зрозумів, що Марія просила у Сина якусь особливу благодать для відданих її стражданням, і Ісус обіцяв їм чотири основні благодаті: що той, хто звертається до Матері за її стражданнями до смерті, заслуговує на справжнє покаяння у всіх своїх гріхах. Що Він охоронятиме їх у випробуваннях, в яких вони перебувають, особливо в час смерті. Що Він вкорінюватиме в них пам’ять про Свою Страсті і що в небі Він нагородить їх. Що такі віддані Він поставить у руки Марії, щоб вона могла розпорядитися ними за своїм бажанням і отримати для них всі бажані благодаті».

», (Святий Афонсу де Лігоріо, Глори Марії, Розповідь IX, «Страждання МаріїІ той самий святий Афонський завершує, розповідаючи про навернення та спасіння великого грішника, який врятувався саме завдяки своїй відданості болям Марії (святий Афонський Лігорій, “Духовні вправи”). Глори Марії, Розповідь IX, «Страждання Марії»).

Святої Бригіди, великої поклонниці Страстей Ісуса та співчуття Марії, приписують розкриття семи особливо болісних моментів життя Богородиці.

• На пророцтво Симеона, коли він дізнався, що має постраждати за свого Сина Ісуса.Лк 2,33-35“Анунціація” – “Благовіщення”
• у переслідуванні Геродія та у втечі до ЄгиптуМатвія 2:1-23“Анунціація” – “Благовіщення”
• На втрату Ісуса в Храмі в ЄрусалиміЛук 2:41-51“Анунціація” – “Благовіщення”
• Зустріч із Сином, носієм хреста, на шляху до ГолготиМт 27,31-33“Анунціація” – “Благовіщення”
• на розп’ятті та смерті ІсусаJo 19,25-27“Анунціація” – “Благовіщення”
• На спуску з хреста, коли Він прийняв у свої обійми скривджене та мертве тіло свого Сина.Йо 19,31-38“Анунціація” – “Благовіщення”
• без поховання свого Сина, коли поклала Ісуса у гробницю, залишаючись у сумній самотностіІоанна 19:39-42“Анунціація” – “Благовіщення”

У своїх одкровеннях, схвалених Церквою, свята Бригіда стверджує, що Богородиця обіцяла їй надати сім благодатей тому, хто щодня повторюватиме сім “Хваліт” (Аве-Маріи) над її болями чи сльозами.

• Я принесу мир своїм сім’ям.
• будуть освітлені щодо божественних таємниць
• Я заспокою їх у їхніх стражданнях і буду з ними в їхній праці.
• Я дам їм усе, що вони попросять, за умови, що це не суперечить милій волі мого Божого Сина та святкуванню їхніх душ.
• Захисту їх у духовних битвах проти інфернального ворога та захист у всіх миттєвостях життя.
• Я підтримаю вас видимим чином у момент смерті.
• Я отримала від Сина мого, що ті, хто проповідує цю відданість (мої сльози та мої страждання), будуть перенесені з цієї земного життя до вічного щастя безпосередньо, бо всі їхні гріхи будуть знищені, а мій Син і я будемо їх вічною утішою та радістю.

Додамо обіцянку, яку Богоматір дала сестрі Люції з Фатіми 10 грудня 1925 року: «Ось, дочко, мій серце, вкрите колючками, яке безперервно проколюють невдячні люди своїми прокляттями та невдячністю. Ти, принаймні, спробуй заспокоїти мене і скажи, що я обіцяю допомогти всім, хто в час смерті, з усіма необхідними благодатями для спасіння, тим, хто протягом п’яти послідовних місяців, у перший суботу, сповідається, приймає Святе Причастя, молиться Третій і проявляє співчуття до мене протягом чверті години, медитуючи над п’ятнадцятьма таємницями Розарію з наміром зробити мені відплату.».

Чому так багато обітниць, наданих у приватних одкровеннях, спонукають вірних до роздуми над стражданнями Матері Ісуса та нашої? Ісус любить Марію, бо вона є його Матір’ю. Він знає, якими стражданнями вона пройшла в єдності з ним за нашу спасіння. Ми були врятовані від пекла завдяки болісній смерті Ісуса Христа, Єдиного Спасителя, до якої Марія приєдналася незрівнянно своєю співчутливістю біля хреста. Усі страждання, які Ісус переживав у тілі та серці, Марія переживала в своєму серці з материнською болем, якого не знала жодна інша істота. У цьому сенсі духовна традиція надала їй титул «Посередниця всіх ласк».

«Коредентора» не як друга причину спасіння, а як ту, хто серед усіх створінь найбільш пов’язав свій страждання з жертвою Сина. Цей серце, яке так любило, заслуговує на нашу глибоку поклоніння та синівську вдячність.

Марія, як вівця, слуга Господа

Ватиканський собор II стверджує, що Марія глибоко страждала разом зі своїм Єдинородним, з материнським ентузіазмом приєднуючись до його жертви, любов’ю даючи згоду на жертву Сина, який вона породила, без вагань зберігаючи вірне визнання, дане в Анунціації (Ватиканський собор II, Догматична конституція «Lumen gentium» 61-62). На Голготі Марія є слугою Господа (Лк 1, 38-48), досконалим іконом служіння (Іс 53), Кордовим Божим (Йо 1, 29-36). Як вівця-слуга, терпляча та сильна у стражданнях (Дії 8, 32), «

sine macula et sine defectu

», бо її жертва невинна і досконала (1 Пт 1, 19), яка спокутує і видаляє гріх із світу (Йо 1, 29-36). Сину, Отче, у силі Духа Святого, дарує «гідну і покірну служницю», повну згоди, прийняття, залежності та любові без залишку. Марія, «сутність Христа» (Лумен гентіум 61), не лише «так» на слово Боже, але й участь у долі смерті та слави Сина. Насправді, біля хреста її материнська співпраця проявилася одночасно в її діях і стражданнях.

Ця надзвичайна та могутня «материнська співпраця» дозволяє Марії, покірній служниці Господа, неочікувано прийняти риси Служителя Бога, Безгрішного Агнця, обраного для здійснення чудес, про які пророкували біблійні книги. «Біля хреста», Марія — Служниця-Корова, яка породила Агнця для жертви. Пригода діви Назареї, що розпочалася з Анунціації, таємниче розгортається протягом громадського життя Сина і досягає кульмінації на Голготі: «Біль Матері Божої великий, як море. Вона занурена в цей біль, але це стриманий біль: вона міцно стискає серце в руці, щоб воно не розбите. Справжня смерть з’являється лякаюче в відкритих губах Спасителя. Але Його голова, звернена до Матері, як для заспокоєння, і хрест — це світло: дерев’яний хрест перетворився на світло Христа» (Е. Штайн).

Корова, пов’язана з жертвою Агнця, за своєю співчутливістю страждає від страждань Сина, надаючи своїй любові згоду на цю жертву. Біля хреста Святий Дух передає Марії дар Агнця (Дії 19, 26), а також гробницю Івана, «дисципла, якого Він любив» (Йо 19, 26). Назва «Корова» вказує на не менш символічну та багату на біблійні асоціації назву «Нова Єва», через її особливу співпрацю у спасінні. Марія пов’язана з Христом у спасіннєвій роботі, так само як Єва була супутницею Адама у творінні смерті. Літургія проголошує Марію: «Вірна служниця та посередниця нового завіту спасіння, що пропонує Агнця безгрішного» (Місця для Благословенної Діви Марії).

Отже, Марія — Нова Єва, Діва, яка втілює досконалу материнську місію в світі, що страждає та спокушається злом. На Голготі Корова отримує в дар Святого Духа (Дії 19, 26) і гробницю Івана, «дисципла, якого Він любив» (Йо 19, 26). Назва «Корова» також розкриває її тісний зв’язок із Церквою.

Лумен гентіум 63), так що кожна з них може бути зрозуміла лише в іншій і з іншою. Церква, як і Марія, покликана ділити долю Спасителя-Короля, розп’ятого і воскреслого. Марія, на хресті, нарешті, є безсловесною вівцею, сповненою вогню Святого Духа, більш виразною за слова, спаленою в внутрішньому жертовному вогні: вона — «палюча гілка», присутність, яку так сильно сповнена інкандесценції, що повністю ідентифікується з смертю свого Сина.

Плач людства

Що каже Діва, плачучи, кожному з нас? Вона співає, тому що ми не визнаємо приходу Сина, не приймаємо Його як нашого Господа. Марія страждає через гріх байдужості, через нескінченні форми ідолопоклонства, які віддаляють нас від любові Сина. У сім’ях і парафіях ослабло «почуття провини». А поки Бог страждає через наші щоденні зради, ми наїдаємося і приручаємо сумління від гріха. Однак не стає святим той, хто не позначений раною меча, який пронизав серце Ісуса і Марії. Навчіться співати через свої гріхи, мати страждання в душі, коли ви проти Бога. Першим зобов’язанням справжньої конверсії є відкриття рани серця і сльози очей, тому що ми далеко від любові.

Плач Ісуса і Марії

Роздумаючи про плач Ісуса, природно, звернутися до плачу Марії. Чому? Прихилившись до Діви болю, ми відчуваємо спонукання серця, яке занурюється в сльози Христа. Він, все ще нерозумний, як у Єрусалимі того часу, каже: «Вони вас знищать з вами і ваших дітей всередині вас. Не залишать в вас каменя на камені, бо не визнали часу, коли були відвідані». Ісус цитує і розкриває свою страждання через гріх людства. Він проявляє милосердя, не погрожуючи і не караючи. Він сіє сльози, але не без радості. Даючи своє життя, Він збирає нашу любов (пор. Пс 126).

Марія бере участь у плачі Сіяча. Якщо Син страждає через гріх людей, то вона не може не бути солідарною в тілі і дусі. Найяскравішим символом цієї божественної солідарності є розп’яття, де Марія, оточена вічністю «так» до волі Отця. І голос з висоти проголошує: «Ось Твоя Матір». У цьому моменті плач Ісуса і Марії зливаються з плачем людства. Від тієї миті на хресті Марія живе тими самими почуттями, що і Христос. Вона — Мати, яка страждала через біль, який ми завдали Йому на хресті.

Висновок

Розмірковуючи про біль Марії, ми не зупиняємося на емоційному епізоді історії спасіння, а входимо в точку, де відкуплення розкриває свою людську глибину і, водночас, свій надприродний масштаб. При її ногах на хресті материнство Марії досягає найвищої форми: не лише материнство за плоттю, але й материнство за задумом Отця, виражене в даруванні Сина учню і учня — Марії (

Йо 19, 25-27). У цей момент участь Марії у жертві на Калварії стає її постійним завданням: породжувати в порядку благодаті тих, хто асоціюється з Христом. Хрест є кінцем земного місіонерського шляху Сина, але також і початком материнського місіонерського шляху Марії для Церкви.

Тому християнська традиція, від Отців до зрілості форм поклоніння на Заході, визнала в Найсвятішій Діві Жалоб не просто бічну відданість, а шлях розуміння духовного таємниці Пасхи. «Жалоба» не просто поетична назва: вона виражає реальну самотність того, хто залишається, коли всі тікають, силу вірної Матері та співчуття, яке долучається до страждань Спасителя, не замінюючи Його. Болі, запропоновані в єдності з Христом, не зводяться до розповіді про втрати, а стають вчинком, внутрішньою жертвою, люблячою згодою. Таким чином, тихе перебування Марії біля розп’ятого Христа становить апогею її асоціації з місією спасіння і, отже, живе джерело її зв’язку з Церквою.

Духовність Непорочного Серця, як вона постає в свідомості Церкви, показує, що материнська любов Марії не лише ніжність, а поранена любов: «колючки» вказують на любов, яка страждає від відсутності прийняття, і яка просить відплати не з ненависті, а з любові. Тут поклоніння не є втечею від реальності, а освітою серця: навчитися відповідати любові любов’ю і перетворити байдужість на покаяння. З цієї причини обітниці, пов’язані з практиками поклоніння, коли вони розуміються з розсудливістю, повинні сприйматися як духовне керівництво: не магічний шлях, а шлях, який веде до динаміки покути, вірності та спілкування з Христом.

У зображенні Марії як служниці та Корови теологія досягає потужної синтези: Мати, об’єднана з Коровою, бере участь у жертві з згодою любові, стаючи образом Церкви-дружини, покликаної ділити долю покладеного на хрест і воскреслого Спуса. Нова Єва не повторює ідеалізоване минуле: вона підтверджує вірність у випробуванні та стражданні, відкриваючи шлях до життя. Таким чином, біль Марії, замість того, щоб зосереджуватися на собі, відкривається для родючості: вона породжує надію, підтримує стійкість і вчить, що спасіння не усуває хреста, а трансформує його.

Нарешті, сльози Марії, об’єднані з сльозами Ісуса, повертають вірним правду, яку наша епоха схильна знецінювати: серйозність гріха та важливість покаяння. Діва Жалоб не плаче, щоб паралізувати нас, а щоб пробудити свідомість, знову відкрити серце, сповнене каяття, і привести до світла.

Per crucem ad lucemЯк не риторичний лем, а як конкретна форма християнського шляху. Відданість Матері болісної, коли вона живе в Церкві та спрямована до пасхального центру, стає школою милосердя, солідарності з тими, хто страждає, та вірності любові, що рятує. Таким чином, вся страждання світу, пронизана молитвою Матері, може стати місцем зустрічі з Христом, де Калварія відкривається для світанку воскресіння.Також дивіться: Шлях учня проходить через Калварію, Марія біля Хреста та Марія в Христі примиряє нас з Богом. Щоб глибше вивчити відданість Маріі Болісної, зверніться до енцикліки Redemptoris Mater §18: Марія біля Хреста.

---

Глибше вивчіть мариологію: Якщо ви бажаєте вивчати мариологію з академічною суворістю, приєднуйтесь до нашої Поштової програми з мариології. Дізнайтеся більше про маріанську теологію та апаріції Марії, схвалені Церквою.